Одним з основоположних розбіжностей між релігіями є те, що вони вважають головною подією у своїй історії. І, головне, не просто вважають, але і реально сповідують у житті. Такій події надається найбільша увага, про неї найчастіше розповідають парафіянам, на ній наголошують під час проповідей. Розгляд цього питання допоможе чітко з’ясувати для себе і показати іншому, наприклад невіруючому, або людині, що сумнівається чи вибирає, відмінність між Православ’ям та інославними конфесіями. У цій статті , наприклад, порівняняємо Православ’я зі сектою адвентистів сьомого дня. Проаналізуємо, як вони відповідають на запитання про головну подію в історії.
Навіть поверхове знайомство з Православ’ям свідчить, що основою його життя (літургічного, молитовного, практичного) є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа - Великдень. Вслухаючись у Православне Богослужіння (особливо недільні), читаючи книги святих Отців і православних богословів, ми зауважуємо, що православна думка та почуття постійно обертаються навколо цієї події - Воскресіння Христового. Це настільки очевидно, що визнається практично всіма неправославними.

З іншого боку, що визнається головною подією історії адвентистами сьомого дня? Відповідь на це питання ми усі могли бачити в переддень Великодня на Центральній площі нашого міста. Який текст із Писання обрали адвентисти для своєї проповіді в ці святкові (для всіх православних) дні? Ні, це не було 1Корін. 15,20: “Христос воскрес із мертвих, первісток із померлих”. Не було це і Римл. 6,4: “Христос воскрес із мертвих славою Отця”. Текст, виставлений адвентистами на Великдень був із 20 глави книги Вихід, написаної задовго до Воскресіння. Текст, у якому перелічується десять заповідей, отримані пророком Мойсеєм на горі Синай. Навіть якщо адвентисти і не погодяться з цим на словах (у чому я дуже сумніваюся), з їхніх дій, проповідей, книг категорично випливає, що головною подією в історії вони вважають одержання Закону Божого – десяти Заповідей. Тому і вважають вони своїм обов’язком постійно нагадувати про необхідність їх дотримання, причому тільки в тому вигляді, у якому дані в 20-й главі книги Вихід, з акцентом на необхідності святкування суботи.

У чому ж помилковість такого підходу з позицій Православ’я? Так звичайно, Православ’я також наполегливо говорить про необхідність дотримання Божого Закону. Але є кардинальні відмінності від вчення адвентистів, що коротенько сформулювати й обґрунтувати можна так:

По-перше, відміна в самім визначенні Закону. Якщо адвентизм наполягає на буквальному повторенні Виходу 20, 1-17, то Православ’я вчить про зміну тексту Закону Божого, причому ці зміни відбулися ще в біблійні часи і зафіксовані в Писанні, а не внесені Церквою в пізніші часи “відступу” (як хибно вчать адвентисти). Можливість зміни тексту заповіді ми можемо простежити на таких прикладах. Так, Вихід 20, 5 говорить: “...тому що Я Господь твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду, які ненавидять Мене”. Але вже в книзі Пророка Ієзекііля Господь змінює цю частину другої заповіді: “ Навіщо ви вживаєте в землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “Батьки їли кислий виноград, а в дітей на зубах оскома”? Живу Я! Говорить Господь Бог, - не будуть уперед говорити прислів’я це в Ізраїлі... Ви говорите: “Чому ж син не несе провини батька свого?” Тому що син живе законно і праведно, усі статути Мої дотримує і виконує їх; він буде живий... Син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишиться, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається”(Ієз. 18,2-4, 19-20).

У тексті четвертої заповіді читаємо: “не роби в той день (суботу) жодної справи ні ти, ні син твій ні дочка твоя...” (Вихід 20,10). Тут міститься конкретна заборона на виконання будь-якої роботи поза залежністю від її морального значення (добра ця справа чи зла). Це підтверджується іншими текстами Старого Заповіту написаними в той час. Наприклад, Вихід 35, 2-3: “...усякий, хто буде робити в суботу справи, відданий буде смерті. Не запалюйте вогню у всіх житлах ваших у день суботи”. І відразу: Числа 15, 32-36: “Знайшли людину, що збирала дрова в день суботи... І сказав Господь Мойсею: повинна умерти людина ця; нехай поб’є її каменями все суспільство поза табором. І вивело її все суспільство геть з табору і побило її каменями, і вона померла”. Але в Новому Заповіті ми спостерігаємо зовсім інше ставлення до суботи. Христос і словом і особистим прикладом дозволяє виконання справ у суботу, змінюючи тим самим текст заповіді з Виходу 20,10. Так в Іоанн. 5, 8-14 ми читаємо: “Устань, візьми постіль твою і ходи. І він негайно видужав, і взяв постіль свою і пішов. Було ж це в день суботній. Тому іудеї говорили зціленому: сьогодні субота, не повинен ти брати постіль. Він відповідав їм: Хто мене зцілив, Той мені сказав: Візьми постіль твою і ходи”. Тут Христос прямо скасував старозавітні розпорядження щодо святкування суботи, дані в Ієремії 17; 21-22, 27;4 і в Неємії 13,19.

По-друге, Православ’я, згідно з Писанням, не обмежує Божий Закон тільки текстом десяти Заповідей з Виходу, 20. Так для православної свідомості Євангельські Заповіді також входять до Закону Божого і не є просто переказом тексту Виходу. Наприклад, апостол Павло, звертаючись з настановами до коринфських християн говорить: “Той так розуміє, що я пишу вам, тому що це заповіді Господні”. Христос, перелічуючи заповіді, згадує заповідь “не кривдь”, якої немає в тексті 20-й глави Виходу. (Мк. 10, 19). Апостол Павло в Посланні до Солунян говорить: “Тому що ви знаєте, які ми дали вам заповіді від Господа Ісуса” ( “утримуйтеся від блуду”, “ ні в чому не поступати з братом своїм протизаконно і користолюбно”, “про братолюбство ж немає потреби писати до вас”, “жити тихо, робити свою справу і працювати своїми власними руками”). Тут текст із книги Вихід істотно доповнюється.

По-третє, у значенні дотримання Закону Божого християнами. Згідно з православним вченням необхідність дотримання християнином Заповідей Євангелія зумовлена не прагненням “заслужити” чи “заробити” спасіння і не страх покарання, а необхідністю пізнати свою гріховність і ушкодженність своєї природи для глибокого смирення й усвідомлення неможливості спасіння без Благодатної допомоги Божої. “Справами закону не виправдується перед Ним ніяка плоть, тому що законом пізнається гріх” (Римл. 3, 19-20).

Інше ставлення до Закону бачимо ми в навчанні адвентизму, за яким Закон, даний у десятьох Заповідях, є відображенням (наче переказом людськими словами) Божественного характеру. Тому дотримання Закону необхідно для спасіння, і по суті, в адвентиському навчанні людина отримує спасіння саме дотриманням десяти Заповідей (незважаючи на те, що самі адвентисти на словах з цим не погоджуються). Але тому що людина гріховна і слабка, і час від часу Закон усе-таки порушує, то тільки тому і потрібна була, за навчанням адвентистів, жертва Христова, завдяки якій нібито Христос одержав право заступатися перед Богом Отцем за грішника, який порушив Закон.

З вищесказаного випливає, що навіть у тих випадках, коли Православ’я і сектантське вчення говорять нібито про одне поняття ( у цьому разі про Закон Божий), за ним криються значні відмінності в змісті і визначенні поняття, що ще більше підкреслює розбіжності між Православ’ям і всіма іншими релігійними псевдовченнями.